Ні заборон, ні обов’язків: специфіка роботи відомої школи Саммерхілл

Саммерхілл – це школа, де займаються не навчанням мозку, а освітою серця, як каже Генрі Редхед – онук засновника школи Олександра Сазерленда Нілла.

Один з основних принципів роботи школи – це суцільна особиста свобода. Вона проявляється у всьому – діти можуть вдягатися у що хочуть або взагалі не вдягатися, йти на ризик, навіть лаятися можуть.

Таким чином діти пізнають себе та знаходять те, що для них краще. Проблема сучасної освіти в тому, що дорослі начебто знають, що потрібно дітям, спираючись лише на власний життєвий досвід. Проте діти самі по собі вже є інструментом для самопізнання та навчання.

Але що робити з природними інстинктами, коли сильніші прагнуть бути зверху, виходити за межі дозволеного. Часто такі речі простежуються навіть в дитячих іграх. Тому принципи Самерхілу будуються «свободі без уседозволеності». Таким чином діти не можуть посягати на свободу інших, хоча самі можуть робити що завгодно.

Рівність у школі

У Самерхілі діє повна демократія. Така рівність є наслідком свободи без уседозволеності. Тут постійно приймаються спільні закони, а голосують всі на рівних, як діти, так і вчителі.

У кожному колективі можуть виникати ситуації, коли хтось когось образив. Для вирішення таких моментів існує механізм соціального саморегулювання, у якому беруть участь всі учні. Тричі на тиждень відбуваються загальношкільні збори, на яких приймаються закони та вирішуються складні питання. Наразі вже прийнято 450 законів Самерхілу.

Найцікавіше те, що діти самі дотримуються цих законів, тому що самі й брали участь у їхньому створенні та прийнятті. За кожним порушенням неодмінно буде покарання – штраф або певні обмеження на період часу. За цим спостерігають шкільні омбудсмени – старші члени спільноти школи, здебільшого міцні хлопці.

А чому ж діти не дотримуються правил, які встановлені вдома або у державній школі? Тому що ці правила їм нав’язали, діти не бачать їхньої цінності, тому й не поважають ці закони.

Уроки необов’язкові

Свобода поширюється на відвідування занять. Діти можуть приходити на уроки, а можуть і не приходити на заняття, якщо не хочуть. Таким чином проводиться максимальна індивідуалізація навчання. Діти досліджують власні інтереси, не примушують себе вивчати те, що вивчати не хочеться. Вони можуть приступити до вивчення чогось, коли будуть готові. Діти отримують шанс розвивати власні пристрасті.

Уявіть, що вчитель працює з цілим класом дітей, які з власного бажання прийшли на урок. Їм не потрібно намагатися втлумачити знання, вони самі їх вбирають наче губки. Звісно вчителям державних шкіл варто виказати непомірну повагу, адже вони працюють з дітьми, які часто сидять на уроці з примусу, й чекають аби швидше пролунав дзвоник.

Всі ці складові забезпечують тісні відносини між дітьми та викладачами. Діти отримують таке дитинство, на яке заслуговують. Воно сповнене любові та взаємної поваги. Тут вони роблять власні помилки та роблять правильні висновки, пізнають впевненість у собі. Коли їм стає по 16-17 років, вони міркують як дорослі й кажуть, що настав час піти з Самерхілу, бо вони награлися.