Криза мотивації у вчителів під час реформ

Сьогодні активним чином розвиваються нові підходи та методики в освітній сфері України. Навколо цього вже встигла сформуватися певна кількість упереджених думок та спротиву. Не всі люди одразу готові прийняти зміни, проте як педагогам, так й іншим членам суспільства доведеться звикнути до нових аспектів поведінки, відповідно до власних бажань. Які можуть бути проблеми вмотивованості вчителів, розказала кандидат психологічних наук Людмила Смольська.

По-перше, проводилося опитування самих педагогів, що саме їх не задовольняє в інноваціях? Більшість вчителів посилаються на загальну невдоволеність змінами, новими програмами, сумнівними підручниками, а також їхньою відсутністю, перенавантаження учнів у класі, мала або завелика кількість предметних годин на тиждень, та насамкінець психологічне та фізичне перенавантаження через велику кількість паперової роботи, та підготовки до безкінечних конкурсів, олімпіад, проектів, електронних документів тощо.

Також слід зазначити, що в сучасних реаліях більшість людей стала зневірена у власних силах щось змінити та вплинути на загальну картину суспільства. Вони посилаються на такі причини мотиваційного занепаду:

• масова корупція, як в освіті, так і в усьому суспільстві;
• тяжкий матеріальний стан;
• криза ефективних управлінців на багатьох рівнях;
• перевага матеріальних цінностей над духовними у сучасному суспільстві.

Як можна простежити, більшість вчителів бачать проблему в навколишньому середовищу, та ніяк не пов’язують кризу з проблемами власної ефективності. Звісно, сучасні реалії дають для цього підстави, проте в психології таке явище зветься «зовнішнім локусом контролю». Такі люди найчастіше перекладають відповідальність на зовнішні фактори, знаходять в них причини власної невдоволеності та неефективності.

На жаль, серед педагогів небагато активних та підприємливих людей. Частіше за все, такі люди йдуть зі школи, вирушають за кордон, або розвиваються за межами традиційної школи. Такі люди зазвичай є авторитетними особистостями для дітей, та навіть для колег педагогів. Дуже шкода, що авторитетні та ресурсні кадри сьогодні покидають шкільну сферу.

Людей, які здатні до саморозвитку та переслідування власної мети, яка йде «нескінченною драбиною в небо», сьогодні майже не зустріти. Тому більшості людей притаманний такий стиль поведінки, коли вони свідомо відмовляються від зростання у соціальних сходинках. Вони приносять в жертву визнання в соціумі та просто пристосовуються до середовища, що веде за собою ослабленість, відстороненість, байдужість, тотальну незадоволеність оточенням.

Крім цього, життя педагога ускладнюється постійним контролем зверху, та необхідністю власноруч контролювати одразу велику кількість вихованців. Якщо навести у приклад вчителів античності, то можна простежити кардинальну відмінність: вони вели інший стиль життя, спрямований на дослідництво, саморозвиток, пошук істини та самовдосконалення. Таким чином вони своїм стилем життя створювали зразок для наслідування, а щоб стати їхнім учнем, ще потрібно було це право заслужити, проявивши наполегливість та бажання розвиватися.

Звернувшись до природних потреб передачі знань, бачимо, що це є прерогатива дорослих людей з чималим життєвим досвідом. Та сучасні педагоги, найчастіше, ще самі перебувають на шляху розвитку, пошуків себе, професійного формування тощо. А тут вчителю доводиться видавати іншим інформацію, не встигаючи поповнювати власні ментальні запаси. Звідси й формуються знебарвлення почуттів та легке озлоблення.

Якщо запитати вчителів про те, що на їхню думку покращило б їх професійне життя, то більшість відповідають: спокій, зростання зарплати, покращення матеріальної бази та методичного забезпечення навчального процесу. Зі сторони, це все стає схожим на забаганки пасивних споживачів.

Можливо в цьому винна перевтома? Та сучасним дітям та батькам потрібні адекватні професіонали, які будуть реалізувати новітні підходи та програми розвитку молоді, а не депресувати у кризовому полоні.

Такі люди не спроможні виховувати молодь, здатну до розвитку та процвітання. Пасивне споживання – це головна ознака бідності в матеріальному та свідомому планах.

За результатами досліджень Інституту соціальної та політичної психології під керівництвом доктора психологічних наук В. О. Васютинського, тільки 20% зі 140 протестованих педагогів проявили низьку схильність до бідності, та об’єктивно можуть виховати прогресивну молодь, здатну до відкриттів, активної громадської позиції, впровадження сатрапів у бізнесі, культурного процвітання.

Але як бути з більшістю педагогічних кадрів, які нікуди не подінуться зі шкіл?

На думку Смольської, таким педагогам потрібне навчальна практика, «що пробудить внутрішній потенціал», потрібне створення власного проекту особистого та професійного перетворення, регулярні семінари з колегами, наприклад у «Групі Успішних Трансформерів», для обміну напрацюваннями та практичними порадами. Також важливе проведення незалежної атестації з використанням комплексних даних, анкетування учнів, випадкова вибірка запису навчального процесу та її аналіз, відстеження прогресу успішності учнів за окремий період тощо.