Формування реальності через наше сприйняття

Наше суспільство знаходиться в стані безперервного розвитку, а найкраще це відчувають на собі шкільні установи. При цьому в колективі або у кожного індивідуально, може бути своє відношення до того, що відбувається, і цей настрій стає або поштовхом до реформації, або перешкодою.

Науковці виділяють два основні типи змін – першого та другого порядку. В першому випадку зміни передбачають короткострокові дії вчителя, наприклад проведення уроку з практичних занять в ігровій формі, робота в командах або зміна звичного фасаду класу шляхом перестановки положення парт. Може таке заняття призвести до сталих змін в самих учнях і принести їм новий досвід? Зазвичай такі заняття проходять в якості експерименту і не мають цілі повністю змінити структуру навчального процесу.

Якщо підійти до цього питання з іншої сторони із залученням колег, які б аналізували хід нестандартних уроків, виділяли сильні сторони та недоліки, ділились досвідом, то такі спільні дії могли призвести до переходу на наступний рівень – до змін другого порядку. Якщо в колективі вчителів виробиться звичка до обговорення, аналізу та спроб пошуку вирішень складних питань в новій методиці навчання, то в кожному з вихователів окремо з’явиться внутрішня мотивація до зміни в форматі колективного спілкування.

Тобто, для того, щоб перейти на наступний рівень змін і не «застрягти» між переходами, треба кожному з вчителів змістити спектр погляду на себе – на свою поведінку, звички, мислення, осмислити рівень комунікації з директором, батьками та учнями й провести критичний аналіз, який призведе до змін на організаційному рівні.

Як провести такий аналіз? В усній або краще писемній формі треба чесно відповісти на декілька питань:

1. Які ситуації найчастіше відбуваються в нашій школі? Як я до них відношусь? Яка моя реакція? Що я відчуваю при їх повторенні? Що я можу зробити, аби їх попередити або зменшити кількість рецидивів?
2. Які мої повторюються разом із ситуаціями? Чому?
3. Які висновки зазвичай я роблю та чим вони обґрунтовані? Що впливає на мої рішення?
4. До яких наслідків призводять мої висновки та рішення? Чи можна щось змінити? Що для цього треба зробити? Якими методами до цього прийти?

Цю вправу можна робити не один раз з певними проміжками у часі, адже власні зміни це довгий процес, головне правило - це послідовність дій.

Якщо в колективі панує довіра, то результати самоаналізу треба також обговорювати. Можливо в когось із колег схожі відповіді і самотужки він не знаходить рішення цих проблем, а разом ви зможете досягти результату. Але це вже можна робити на наступному етапі, коли налагоджені комунікації між вихователями та однаково високі рівні компетенції у всіх учасників.

Аби зробити прорив в установленій програмі та в методичних звичках, які формувались роками, треба безперервно розвиватись персонально та колективно. Тільки така мотивована організація здатна до значних реформацій.