Буллінг має системний характер і реалізується, зазвичай, в стабільному колективі. Традиційно цькування пов'язують саме зі школою. Тут всі різні, і завжди можна знайти привід образити когось, в середовищі однолітків така ситуація більш вірогідна, оскільки однокласники краще за інших знають про «больові точки» один одного.
Сьогодні «ні булінгу» стало більше - змінюється наше ставлення до нього. Раніше на булінг ніхто не звертав уваги, він вважався нормою, та й таким словом, його не називали. Можливо, вчителі та адміністрація шкіл не завжди бачать або хочуть бачити буллінг, оскільки де-то це вважають не питанням школи, де вчителі самі стикалися з такими проблемами, коли були дітьми, а в більшості випадків просто не знають, як їм діяти в такій ситуації.
Ми змінюємося, еволюціонують наші цінності, і в цій системі буллінг перестає бути нормою. Учні та їхні батьки все більше розуміють, що таке булінг, і що деякі ситуації насправді не є нормою.
Постраждати від буллінга може хто завгодно, а особливо – ті діти, які менш упевнені в собі, які не відчувають підтримки сім'ї або взагалі страждають від насильства вдома і думають, що є недостатньо хорошими. Тому надзвичайно важливо підготуватися до інклюзії в школі. І тут провідну роль повинен грати вчитель і його робота з батьками. Адже іноді джерело булінгу - самі батьки, що налаштовують дітей проти когось з однокласників. У випадку з дітьми, які мають інвалідність, нерозуміння батьками принципів інклюзії може призвести до булінгу.
Так само і ініціатором буллінга може бути будь-хто, але найчастіше – це діти, які вдома страждають від фізичного чи психологічного насильства, а потім або копіюють таку модель поведінки, або ж прагнуть відігратися на ком-то в школі. Також в зоні ризику діти, які не відчувають міри і вважають, що їм все дозволено.
Взагалі ж булінг починається з дрібниць: йшла дитина і навмисно скинув з парти товариша підручники, а вчитель і однокласники промовчали. Діти розуміють, що така поведінка в цьому середовищі прийнятна, і дозволяють собі рухатися далі: від психологічного до фізичного насильства.
Зверніть увагу, що сьогодні все частіше діти стикаються з залякуванням у мережі, який не залишає їх у спокої навіть вдома і у вихідні. Тому корисно придивитися до інформації, розміщеної на сторінці дитини в соціальних мережах:
- що він пише;
- які коментарі можна знайти під його постами;
- на які групи підписано;
- що лайкає і які коментарі залишає під постами однокласників.
Такий фоновий моніторинг може бути корисним, але бажано, щоб сторінки дитини в соцмережах взагалі були закриті для незнайомих людей. Але в такій ситуації важливо не втратити довіру дитини, зробити так, щоб у нього не склалося враження, що ви за ним стежите. Тому важливо, щоб дитина завжди відчувала підтримку рідних і мала з ними довірчі відносини, інакше є ризик того, що батьки дізнаються про проблему тільки, коли ситуація стане критичною.
Булінг дуже часто зароджується в сім'ї. Діти приходять в школу, вже маючи модель поведінки з сім'ї, і взаємодіють з іншими дітьми. Тому буллінг можуть спровокувати різні ситуації: насильство дома (навіть якщо дитина – свідок), відчуття безкарності, помилкові цінності, закладені батьками, постійний стрес.
Чи можна зупинити булінг? Так, але для цього потрібно навчитися поважати і цінувати себе та інших. Зрозуміти, що оточуючі мають повне право не бути схожими на нас. Адже часто хто виступає в ролі нападника? Той, хто не має 100% впевненості в собі, той, кому найбільше потрібна допомога.
З практичної точки зору для поліпшення ситуації необхідні не тільки зміни в законодавстві, а й багато роз'яснювальної роботи для всіх: вчителів, дітей, навіть батьків і адміністрації шкіл. Це має бути цілісна система навчання, де кожен розуміє, як діяти, як не допустити критичної ситуації, і як справлятися зі своїми емоціями. Сьогодні створюються онлайн-курси для вчителів, які дають відповідь на питання: як не допустити буллінга і що робити, якщо він вже стався.
Багато країн не тільки впроваджують антибулінгове навчання в школі, а й імплементують спеціальні види навчання, спрямовані на розвиток емоційного інтелекту і софт-скіллс. Звичайно, це лише початок шляху, адже для змін ментальності необхідні час і зусилля.
На жаль, відомі випадки, коли вчитель булліт дітей або ж навпаки – діти буллят вчителя. Ми часто говоримо про жертву і агресорів, але забуваємо про спостерігачів. Без них у ініціатора не буде мотивації, адже йому необхідна аудиторія. Тому для припинення такої поведінки потрібно притягати до відповідальності і спостерігачів.
Не варто відкидати і роль школи – діти проводять там багато часу і бачать допустимі і неприпустимі моделі поведінки. Тому важливо, щоб школа мала позицію «у нас буллінг неприпустимий», а не «у нас такого ніколи не було, діти просто граються».
Може здаватися, що буллінг – проблема суспільства агресивного, яке знаходиться в умовах виживання. Втім, статистика розвинених країн свідчить про те, що і там ця проблема є дуже актуальною. Про це говорять і численні фільми, і серіали, де в тій чи іншій мірі вони стосуються цього питання – «Велика маленька брехня», «13 причин чому»...
Ідеального світу не існує, але ми можемо поліпшити наш. В першу чергу ми не можемо бути байдужі, а недопущення булінгу в школі має стати нормою. Вчителі, адміністрація шкіл, діти та їх батьки повинні зрозуміти, що таке буллінг, які він має стадії розвитку, як на нього реагувати і як допомогти дітям, які опинилися в складній ситуації. Завдяки цим діям нам поступово вдасться виростити покоління дітей, яких не труїли в школі. І це будуть вже інші люди.