Нещодавно відбулася 33 річниця найбільшої в історії атомної енергетики катастрофи – вибуху на Чорнобильській АЕС. Та що сучасні школярі знають про цю подію? Багато дітей навіть не усвідомлюють тих наслідків, які відбулися після аварії. Проте катастрофа такого масштабу однозначно наклала відбиток на кілька поколінь уперед. Психотерапевт Наталія Єресько та професор радіаційної психоневрології Інституту клінічної радіології НАН Костянтин Логановський розповідають про те, як ці наслідки психологічно впливають на сучасних дітей та підлітків.
Підручники та бабусині казки
У підручниках історії діти сприймають інформацію про події 26 квітня 1986 року, як одну з багатьох речей шкільної програми. Більшість батьків цих самих школярів під час аварії були ще дітьми, тож вони мало що пам’ятають. Єдине джерело інформації про ті події – це бабусі або дідусі. Та і вони вже без особливих емоцій можуть пригадати подію тридцятирічної давнини. А для дітей беземоціональна розповідь не проникає у серце.
Добре, якщо у сучасного школяра є хоча б основні асоціації з Чорнобилем: радіація, вибух через помилку людей, саркофаг, повна евакуація міста.
Шкільне виховання
У різні часи у школах по-різному подавалася інформація про Чорнобиль. Історії про «біль Чорнобилю», «пам’ять ліквідаторів» та інші у цьому форматі знаходять мало відгуку в дитячих душах. З іншого боку цікавішою для дітей є сторона, коли аварія на ЧАЕС стає прикладом антропогенного фактору, через який можуть статися подібні ситуації й у майбутньому. Відповідне виховання дітей може стати протиборчим фактором, який знизить ризик повторення долі Чорнобиля.
Водночас, тема катастрофи поступово перейшла з біологічної до історичної. Раніше вона підіймалася у п’ятих класах під час вступу до історії, у програмі 2014 року взагалі посунулася до старших класів. Що чекає на школярів у НУШ – покаже час.
Імідж, створений геймерами та братами Стругаціькими
Чи не найбільший вплив на сприйняття дітей та підлітків зробив твір братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі», а точніше – гра, створена на його основі. Філософська історія про загадкову та небезпечну зону була написана ще за 15 років до аварії, проте вона дуже гармонійно наклалася на реальність.
Близько десяти років тому з мотивами твору було створено цілу серію ігор під назвою S.T.A.L.K.E.R. Потім великий ажіотаж навколо цієї теми підхопили у сферах фантастичного кіно та літератури. Не дивно, що історії про мутантів, аномалії, дивні артефакти, сталкерів та Моноліт, який начебто виконує бажання, набагато міцніше вклинилися до сердець підлітків.
Звісно сучасні діти розуміють, що ніяких мутантів та зомбі у Прип’яті немає, проте все ще вважають, що у порожніх будинках блукають ведмеді та вовки. А про те, що робити там диким тваринам протягом 33 років мало хто з них замислюється.
Що ж з цього всього отримують сучасні діти?
Підлітки та діти в переважній кількості вже не зможуть сприйняти всю серйозність минулих подій, якщо такі не дай боже повторяться знов. Мало хто з них зможе винести правильні уроки з подій, описаних підручниками, фантастикою, розповідями дорослих.
Проте найбільшого впливу від катастрофи зазнали переселенці та їхні діти. Велика кількість дітей, які покинули Прип’ять були більш самостійними та не спиралися на батьків, аніж однолітки. Батьки не змогли захистити від катастрофи, тому психологічно діти стали більш відчуженими. Водночас з цим, це покоління було більш імпульсивним та непередбачуваним. Ситуація виправляється вже серед дітей тих свідків аварії, яким сьогодні по 30-40 років. Ці діти прагнуть до ясності, порядку, цілеспрямованості, мають перспективи росту. Утім разом з цим вони можуть бути інфантильними у побуті, через бажання розтягнути дитинство.