Більшість батьків стикаються з ситуаціями, коли дитина відмовляється робити домашку, противиться читанню та будь-яким заняттям, не бажає йти до школи. Але чому це відбувається? Можливо ми самі викликали у доньки або сина «алергію» до навчання та відкриття нових знань. На думку психологів, саме те, що ми говоримо дітям напряму впливає на їх світосприйняття. То ж розберемо популярні фрази батьків, на які варто звернути увагу.
Фраза «Тебе це не обходить»
З першого погляду постає питання: «Яке відношення до уроків має ця фраза?». Коли малюк чимось цікавиться, а ми обмежуємо його у пізнанні, то це обмеження дитина перекладає на майбутні труднощі у навчанні. Вона звикає до того що у світі є багато речей, на якій їй не варто звертати увагу. Зі складним навчанням виникає така сама реакція та дитина думає «Мене не обходить, що там ті землекопи у задачці роблять».
Інформацію, яку батькам важко доносити до дітей, можна умовно поділити на 2 групи:
- Складність через етичні переконання;
- Складність через відсутність у дитини знань та достатніх інтелектуальних здібностей.
Наприклад, не так просто пояснити дитині закон всесвітнього тяжіння. Проте малюку може стати цікаво, чому ж яблука падають на землю, а не догори. Не дарма кажуть, якщо ти не можеш щось пояснити дитині за 5 хвилин, то ти в цьому не розбираєшся. Пояснюйте складні речі простою дитячою мовою. А якщо вам складно, не соромтеся разом з дитиною пошукати відповідь в адаптованій формі.
Етична сторона питання – складна тема. Звісно, дитині не варто знати про деталі стосунків батьків, їхнє інтимне життя, сварки, тяжкі хвороби, та інші складі життєві ситуації. Кращим рішенням буде обмежити дитину від спостерігання цих речей, тоді й питань виникати не буде.
Та якщо все ж дитина стала свідком сварки між батьками, дійте за тією ж схемою спрощення. Наведіть приклад, що діти також інколи сваряться, а потім знову граються разом. Так і у мами з татом, вони можуть посваритися, а потім знову обов’язково помиряться.
«Ну і чим тут вихвалятися?»
Маленькі перемоги та здобутки дитини часто сприймаються батьками, як щось незначне та непотрібне. Наприклад, школяр стрибає краще всіх у класі, може пострибати на одній нозі все подвір’я, може намалювати смішне обличчя на паперовій серветці. Звісно ці навички не допоможуть скласти ЗНО у майбутньому, або отримати високу оцінку на уроці. Проте ці перемоги дуже важливі для дитини, до того ж стрибки розвивають спритність, а малюнок – творчість.
Коли батьки не звертають увагу на такі досягнення дітей, у них пропадає бажання й до більш вагомих досягнень. Якщо малюк не накоїв шкоди, схваліть його старання.
На ці речі часто не звертається увага:
- Фізичний розвиток (якщо це на вулиці, а не у спеціальній секції);
- Креативність (коли не у художній школі);
- «умілі ручки» (коли робиться щось для забави, а не корисна у домі річ).
Що виходить в результаті? Зниження мотивації до будь-якого розвитку. За світовою статистикою 80% підлітків схильні до гіподинамії, а творчих та креативних старшокласників значно менше, ніж першачків.
«Замість того, аби гратися та гуляти, краще б почитав або уроки зробив»
Дитина відчуває протидію цікавому заняттю. Те що дорослі пропонують в результаті осуду, автоматично стає нецікавим та нудним. До слова «треба» потрібно привчати дитину, проте це повинно бути не порожнім примусом, а з поясненням наслідків. Так, треба сходити по хліб, бо не буде що їсти, не зробиш домашнє завдання – отримаєш погану оцінку тощо.
Ми самі створюємо погану ауру корисним речам. Власним прикладом мі можемо показувати дітям, на скільки приємно та цікаво може бути читання, або прибирання кімнати з танцями під улюблену музику. Також читання книжки може бути не примусовим заняттям, а винагородою за старання наприкінці дня.
«Розумник ти мій!»
З одного боку комплімент, але якщо дитина буде сприймати свій інтелект за установкою кращим за інших, то перестане напружуватися для пушку нових знань, а перед труднощами може розгубитися та відступити. Звісно, назвати дитину розумною не погано, проте похвалити за старання – значно краще. Тому: «Ти гарно виконав роботу/добре попрацював/швидко вчишся/ стільки всього вмієш».
«А я у твоєму віці вже…»
Будь-яке порівняння з іншими вбиває всю мотивацію. Скільки ти не працював над собою, завжди знайдеться хтось кращий за тебе. А коли батьки «тицяють носом» у чужі успіхи, то дитина ще гірше сприймає цю ситуацію. Завжди порівнюйте дитину з її власними успіхами, порівнюйте дитину з самою собою у минулому.
«Ти здатний на більше»
«Ти звісно молодець, але не забувай, що потрібно ще…» — таким чином ми позбавляймо дитину від відчуття маленької перемоги. Нам здається, що ми так мотивуємо, а виходить, що дитина встигає розслабитися та повноцінно порадіти. Тому не виникає відчуття завершеності, а постійно йти вперед без відпочинку навіть не кожен дорослий зможе. Влаштуйте маленьке свято навіть після першого прочитаного слова або після першої невмілої аплікації на уроці праці.
«Ти все одно нічого не зможеш зробити»
Ось це – справжній хіт демотивації. Мало людей мають достатньо волі аби докласти максимум зусиль та зробити все наперекір чужим сумнівам. Якщо часто викликати у дитини сумніви у власних силах, то вона так і буде почуватися невдахою та нездатним до звершень. Навіть коли ми забороняємо дитині робити те, що їй рано робити за віком. Але малюк показує бажання щоб зробити, допомогти. Дайте шанс дитині зробити власні помилки.