Виховання – це процес формування особистості, який починається змалечку. У всіх процесів в природі є основні правила, слідуючи яким все перебуватиме в гармонії. Одне із таких правил у вихованні – заборони. Тому важливо, аби батьки привчали своїх дітей до певних обмежень, ставили кордони, які не можна порушувати. А як зробити так, щоб заборона не обернулась для дитини погрозою або образою, розглянемо у нашій статті.
Півстоліття тому у Каліфорнії провели цікавий експеримент, в якому порівняли два стилі виховання. За основу взяли два дитячих садочки: в першому виховувались діти, батьки котрих вважали, що дії та бажання малечі не можна обмежувати, тому вихователі також слідували таким принципам. Для порівняння був обраний традиційний дошкільний заклад, в якому для дітей були установлені певні правила, наслідування чи порушення яких виражалось в заохоченнях чи м’яких покараннях. Через три роки вчені зробили висновки, які показали, що «вільні» діти були більш тривожними, майже не грали в колективні ігри й важко йшли на контакт. Це відбувалось тому, що вони не мали чітких орієнтирів і не знали «правил гри».
Коли батьки все дозволяють своїм чадам, не вказують на їх помилки та не пояснюють, як їх виправляти, то таким чином вони самі зрощують в дитині самовпевненість. В більш дорослому віці при перших поразках самовпевнена людина не зможе зробити правильних висновків, а зізнатись собі у власній не ідеальності – тим паче.
Тож як забороняти правильно?
- Заборони не орієнтовані на задоволення ваших інтересів.
Перша помилка, з якою стикається більшість батьків – це порада годувати немовля за розкладом. Мовляв, таким чином дитина не буде постійно «висіти» на матері, якій і без того потрібен час для повноцінного відпочинку. Але ж є діти ослаблені, тривожні, з порушеннями травлення, і просто ті, яким не вистачає активності за одне годування висмоктати необхідну норму. Тому їм дуже важко витримувати установлені, зручні для батьків інтервали.
Ще один приклад – не брати часто немовля на руки, навіть якщо воно кричить, інакше буде постійно проситися до рук і може перетворитися на маленького тирана, а ще це не зручно. Справді? Якщо дитина не отримує необхідного емоційного контакту з матір’ю, вона виростає невпевненою у собі та з низьким емоційним інтелектом.
- Обмежень не має бути забагато.
Якщо дитині забороняти користуватись смартфоном чи комп’ютером, не дозволяти товаришувати з «непідходящими» дітьми, вважати ігри та забави дурницями, то це навпаки лише розпалить бажання. Із занадто обмеженої в діях малечі виростають або складні підлітки, або абсолютно не готові до життя люди. Тому треба не просто забороняти, а пояснювати причини не дозволу і можливі наслідки при їхньому порушенню.
- Правила для батьків.
Хто, як не батьки є прикладом для дитини? Саме вони є фундаментом виховання. Тоді чому дорослі дивуються, коли діти порушують заборони й навіть не запам’ятовують те, що їм кажуть, коли мама й тато самі спочатку говорять одне, а роблять зовсім інше? Тому завжди треба починати з себе, виховувати в собі ті якості, які хотілося б бачити в своїх нащадках.
- Заборони мають бути раціональними та послідовними.
Наведемо приклад. Мати дозволяє сину всі доступні квадратні метри покривати іграшками й забороняє залишати їх в такому вигляді на ніч, не склавши все по місцях. Одного разу вона приходить з роботи із шаленим перевтомленням й головним болем і не звертаючи уваги, наступає на одну з іграшок. Звичайно, дитині доведеться слухати крики про влаштований безлад і тут же установлюється нове правило – грати тільки в одній кімнаті, а ще краще, в одному кутку. Так от, це не правило для дитини, це сплеск емоцій матері. Тому краще спочатку заспокоїтись, а потім подумати, потрібно вводити нові заборони чи просто ввести поправки до діючих правил.
- Доступні пояснення.
Є такі заборони, які малюк не може зрозуміти. Наприклад, чим небезпечна розетка та електрика, чому не слід бавитись сірниками. Тому треба придумати спрощені пояснення, які будуть доступні для дитини в її віці – у розетці «живе» вогонь, сірниками можна зробити собі боляче. На крайній випадок можна сказати «Ми цього не робимо».